Цікаві сайти :
| Наше опитування |
Хто Ви ?
Всього відповідей: 13
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Головна » 2013 » Червень » 28 » Вільний той, хто може не брехати
15:36 Вільний той, хто може не брехати |
Увазі левиків !
_________________________________________________
Вільний той, хто може не брехати
Ровесники незалежності прийшли у доросле життя із таким різним багажем знань та можливостей, що швидше підлягають законам Дарвіна, ніж рівним правам, які дорослі дяді прописали колись в одну із багатьох версій української Конституції.
Дивно, але саме до молодого покоління, яке народилося і виросло в Україні, апелюють як представники влади, так і опозиції. Останнім часом це стало частим явищем на ТБ. Входить у звичку. Молодь запрошують посидіти статистами на телевізійних собачих боях і різні політики весь час до них звертаються за мовчазною підтримкою, хоча молода аудиторія позбавлена мікрофонів і можливості висловитися.
Підлими є ці реверанси від дуже дорослих людей, які вже двадцять років обмінюються між собою мандатами і кріслами, саме до молодих, оскільки завдяки цим "політично дорослим" жодної державної молодіжної політики у нас ніколи й не було. І це навіть не загравання. Усі спроби переманити молодь починаються улесливими словами: "Ці молоді люди інші, прагматичні, освічені та думаючі".
Таке "узагальнення" нагадує банальний комплімент – це такий універсальний вид брехні із фрейдистським душком, яку виголошує самець "гомо сапієнс" під час початкових шлюбних ігор із протилежною статтю. І в цьому випадку кінцева "мета" принаймні очевидна. А от, яку кінцеву мету переслідують далеко не молоді політики, які родом із СРСР та командно-адміністративного класового суспільства, коли починають свою пісеньку "ви – наше майбутнє"? Їх партійно-політичне майбутнє? Гадають, що уся молодь поголовно стане в їх ряди, заступиться за владу, запишеться до лав опозиції?
По-перше, як і будь-яке узагальнення, теза про "нове могутнє покоління" настільки ж далека від реальної картини, як і сама однорідність покоління "нової України". Чи може бути однорідним покоління українців, які виросли у соціально несправедливому кастовому суспільстві? Одні, разом із батьками, намагаються виживати у легальний та кримінальний способи долаючи бідність, а інші їх однолітки обмінюються мелодійками з iPhone, обговорюють останнє "зависалово" в нічному клубі і чекають на батьківський джип, що вивезе їх із престижної і дорогої школи чи вузу. У молоді ця соціальна драбина дуже помітна і часто має ще й достатньо агресивний характер.
По-друге - це "магічна прагматична генерація" ще більше постраждала від політично-ідеологічної шизофренії, ніж їх "совкові" батьки. Одні з дитинства разом із родиною святкують Різдво та Великдень, носять квіти до пам’ятників своїх дідів, які були учасниками збройної боротьби із Радянською владою та НКВД, разом з пластунами співають пісень і вивчають історію України, а тим часом інша частина їх ровесників в іншому куточку єдиної держави крокує вулицею Лєніна та провулком Дзержинського до своєї школи, де їм розповідають про комсомол і радянський космос, про "Велику Вітчизняну" та якихось "зрадників-колаборантів", вивішують червоні прапори СРСР на свята. А вдома їх чекає український телевізор із неймовірним вибором російських серіалів та фільмів про війну, про доблесних ментів-чєкістів та мужній спецназ у Чечні, або халявний концерт на центральній площі їх містечка, де біля пам’ятника Лєніну виступатиме чергова "суперзірка" з московської поп-тусовки.
Ці молоді люди з різних областей від народження і донині перебувають у стані суспільного протистояння, а часто ще й стають заручниками війни мовно-історично-ідеологічних стереотипів, якими засмічені голови їх батьків. Вони – справжні полонені, яких вже запрограмовано на майбутній конфлікт у їх самостійному дорослому житті.
По-третє - матеріальний стан, чи швидше відсутність якого-небудь добробуту, який особливо чітко видно по лінії місто-село. Ровесники незалежності прийшли у доросле життя із таким різним багажем знань та можливостей, що швидше підлягають законам Дарвіна, ніж рівним правам і можливостям, які дорослі дяді прописали колись в одну із багатьох версій української Конституції. Суспільство дикої нерівності примушує цю нову генерацію свій життєвий шанс і кар’єру оцінювати очима солдата на полі бою і реалізувати також методами бойових дій, а не вільної конкуренції у державі рівних можливостей.
По-четверте – саме армія молодих циніків створює платну масовку, якій за кілька гривень глибоко наплювати, чи помахати прапором Партії регіонів у річницю Януковича, чи створити масовість на опозиційному мітингу під прапорами такої різної опозиції. І таких чимало в усіх куточках країни. А тим часом інша молодь, без остраху репресій збоку свого продажного ректора, виходить на акції протесту проти Табачника та його спроб деукраїнізувати освіту, переписати історію, вилучити літературу і нав’язати великоросійську доктрину спільного радянського минулого.
Глупо політикам апелювати до молоді, як до чогось однорідного та єдиного. Є мудрі і тупі, чесні і брехливі. Вони такі самі різні, як і решта населення - просто молоді й здорові.
Соціологія, яку ті ж політики залежно від результатів власного рейтингу то обзивають лженаукою, то вихваляють за її безпристрасну науковість, стало фіксує єдину тенденцію. Серед молоді найменше прихильників совкового минулого і найбільше прагнення вирватися з під Кремля до вільних народів Європи. І ці дані не залежать від кольору прапорів владного режиму.
Очевидно, що із прогресом людства, розвитком засобів комунікації та розповсюдження інформації кожне нове покоління володіє кращими можливостями знати і вміти більше за попередників. Але у напівтоталітарному напіврадянському суспільстві молодь стала заручником соціальної несправедливості. Саме серед цього "покоління У" найвищий рівень агресії і нетерпимості. Найнижчий рівень толерантності, якій просто не було звідки взятися. Як жартують соціологи: якщо серед пенсіонерів найбільше декласованого елементу, то саме серед молоді найбільше денаціоналізованого. Вінегрет з уламків цінностей, постатей, принципів, вчинків, героїв та ворогів у молодих головах нагадує коктейль. В одних головах – алкогольний, а в інших – коктейль Молотова.
А ще є серед молоді й думаючі та активні. І навіть такі, які читали і розуміють Альберта Камю: "вільний той, хто може не брехати". Тому, коли політики, які вечорами жонглюють порожніми словами у телевізорі і витанцьовують свій танець шамана на уламках демократії та руїнах країни, захочуть прибрехати і знову закликати молодь їх безмовно підтримати у цьому - безпечніше їм утриматися. Порахувати в умі до десяти або прикусити язика та ущипнути себе. Бо можна довго дратувати маленьке тигренятко, а от молодий тигр може й розірвати.
Автор: Роман Чайка
|
|
Переглядів: 1860 |
Додав: Odess-national
| Рейтинг: 3.0/2 |
|
|
