Аграрна політика – це сукупність державно – правових заходів, скерованих до встановлення, закріплення й розвиток певної соціально – економічної системи в сільському господарстві й земельних відносинах. Характеризуючи зміст аграрної політики точніше, її можна поділити на :
а) політику – пов’язану з самою землею й земельно-правовими відносинами;
б) політику – пов’язану з хліборобським населенням;
в) політику – пов’язану з сільськогосподарським виробництвом
г) політику – пов’язану з реалізацією сільськогосподарських виробів.
Ми обговорюватимемо головним чином земельну політику в стислому розумінні цього слова, і політику пов’язану з хліборобським населенням (селянством), бо саме ця сфера проблем є для визначення наших програмових засад найважливішою.
Кожна політика, зокрема аграрна, не може обмежитися лише технічними методами і практичними завданнями, тому що за такої умови її зміст був би необгрунтованим і неповним. Сперта на певній ідеологічній основі – вона повинна насамперед виходити з провідної соціальної концепції (ідеї), що виявляє себе в її практичних виявах. Ці соціальні концепції і їх конкретні вияви в суспільному житті – в історичному процесі перебувають у постійному русі; вони народжуються – витворюючи нові суспільні й виробничі форми, потім зникають – уступаючи місце іншим.
Рабство, кріпацтво, феодалізм, капіталізм і т.д., як суспільні, правові й господарські системи; різні правові й державотворчі теорії, як наслідок певних ідейних концепцій – все це вияви конкретного соціально – економічного й політичного укладу, що ставали своєчасними, здійснювалися в житті й затримувалися в ньому так довго, як довго вони узгоджувались з самим життям і не входили в суперечність із його змістом, завданнями його розвитку, і новою етикою – щоб пізніше змінитися, або й цілком зникнути тоді, коли минав їх час. Цей шлях ідейно – державотворчої еволюції характеризує весь історичний суспільний розвиток. Він із достатньою очевидністю заперечує рацію тих, що схильні лише якусь одну соціально – економічну схему приймати за нерушиму догму та намагаються під її ідейний зміст підтягати не лише «закономірності» майбуття, але й прадавню минувшину… цим особливо грішить марксистський соціалізм, з його тенденцією застосовувати до всіх – безмежно різноманітних і змінливих в часі й просторі – явищ життя все той самий «діалектичний»* гокус – покус… Але не лише він… і в протилежному йому ідейному таборі знаймо чимало спроб навіть… біржову спекуляцію уважати за одну з «вічних» і «священних» основ суспільного існування.
Українському націоналізмові чужа ця соціальна догматичність. Свою провідну соціальну ідею та її, діючі в житті, форми – він визначає на підставі свого світогляду та безпосереднього вчування в минувшину, сучасність і сьогодення нашої нації, що є для нього найвищою моральною й реальною цінністю.
Аграрна політика в процесі історії також була керована різними ідеями, що надавали їй той чи інший практичний зміст. Живемо тепер у добі загостреного змагання соціальних ідей. І в аграрній політиці виявляється їх боротьба, що поглиблює суспільні антагонізми. Та український націоналізм у виборі своєї провідної ідеї у земельному питанні не вагається. Змістом нашої аграрної політики – є українське селянство; її завданням – охорона його інтересів і сприяння його розвиткові.
Сучасність ставить селянсько – аграрну проблему в Україні так гостро й актуально, що було б божевіллям намагатись її втискати назад в анахронічні форми минувшини, або вирішувати питання пов’язані з нею за допомогою спекулятивних компромісів. Українську національну владу зобов’язуватиме принцип: аграрна політика, ведена в інтересах селянства – відповідатиме інтересам цілої нації; політика, звернена проти інтересів селянства – буде шкідливою для цілої нації. Цей принцип зовсім не означає тенденції занедбання розвитку інших суспільно – виробничих верств нації; монопольне чи упривілейоване становище окремих соціальних груп унеможливить сама устроєві сутьнаціократичної**) Української Держави, що приділятиме кожній із них відповідне місце й пов’язуватиме їх в органічну єдність спільністю інтересів і обов’язків перед нацією.
Встановлюючи напрямки своєї аграрної політики, український націоналізм виходить із прагнення досягти найвищий рівень державно – політичної й економічної потужності нації. Він не наслідує тих партійницьких програм, що вперто намагаються з точністю універсального автомату вирішувати всі державні питання рецептами ортодоксальних догм… Його завдання полягають в тому, щоб у складній сукупності соціально – виробничих протиріч винайти діючі, практичні, етичні, й пристосовані до потреб часу чинники об’єднання цілого національного суспільства в одному солідарному творчому пориві.
Ця еластичність визначатиме соціальний конструктивізм націоналістичної аграрної політики й запобігатиме небезпеці перетворення її в мертву, пожовклу догму. Нашу аграрну політику визначатиме не сама програмова «форма», а живий зміст і ціль, які випливають з націоналістичного світогляду – ясність і повнота якого завжди вказуватимуть нам межу потрібного, доцільного й своєчасного.
Аграрна політика українського націоналізму відкидає доктринерські експерименти й карколомні спекуляції гаслами та закликами….Тоталітарна місія націоналізму покликає його не до плекання й поглиблення розпалених антагонізмів, до скріплення внутрішнього зв’язку й співпраці всіх здорових складових частин нації. Одною з цих основних частин і є наше селянство.
_____________
Діалектичний матеріалізм (скорочено-діалектика) в основу суспільного розвитку кладе виробничі (матеріальні) відносини й людську волю, ідеї, правові, етичні та суспільно-політичні форми ставить у залежність від господарських процесів, приймаючи ці останні, як механістичні закономірності. Діалектичний метод Маркс позичив у Гегеля, але, взамін ідеалізму, побудував на ній основи так зв. матеріалістичного розуміння історії. Синтезом цього розуміння є відома формула Маркса: «побут визначає свідомість»… Діалектика є підставою світогляду комуно-соціалізму.
Взято з сайту Соціал - Націоналіст http://www.socialnacionalist.org.ua/