Але звертати на неї погляд Україна почала лише під тиском економічної політики Росії, а не з власної волі, хоча всі розвинені країни вже давно розвивають цю галузь. Але не все так просто…давайте розбиратися.

Що ми розуміємо під поняттям «альтернативна енергетика»? Це частина паливно-енергетичної ґалузі,  яка ґрунтується на отримані енергії з нетрадиційних джерел енергії : відновлювальних або невичерпних ресурсів(сонячне світло, відходи тваринництва та вугледобувної ґалузі, вітер, геотермальна енергія, хвилі, деревина, торф  тощо).

В Україні альтернативна енергетика розвинена вкрай слабко, хоча ми маємо великі перспективи для її розвитку. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України частка альтернативної енергетики в нашій економіці досягає лише 3 %, при цьому згідно з енергетичною стратегією до 2030 року цю цифру збираються довести до 30 %, що є дуже сумнівним, якщо за майже 21 рік незалежності зуміли досягти лише 3-відсоткового прогресу.

Плани планами, але чому за 21 рік майже не спостерігалося розвитку в цій ґалузі? Тут декілька причин :

1) незацікавленістьолігархічної еліти України в альтернативних джерелах енергії.

Наші багатії живуть сьогодішнім днем, на відміну від їх американських, європейських чи арабських колег. Це можна простежити по тим галузям, які вони контролюють: металургія, хімічна та машинобудівна промисловість, вугледобувна промисловість тощо. Технологічне оновлення більшості великих підприємств цих сфер не відбувалося ще з радянських часів і судячи з усього і не відбудеться. Фінансова еліта України живе за принципами «Після нас хоч потоп» та «Живи сьогоднішнім днем», тому витягається максимум виробничих можливостей з застарілого устаткування. Замість оновлення старого обладнання наші олігархи вважають за краще перераховувати мільйони умовних одиниць в іноземні економіки купуючи нерухомість та вкладаючи в її будівництво в Англії(Ахметов, Пінчук), Австрії(родини Азарова,Клюєва), Сардинії(Пінчук) тощо.

2) консервативність поглядів на розвиток економіки.

Більшість сьогоденного політикуму та їх спонсорів є людьми радянського покоління і відповідно тодішнього способу міркування. Це стосується не лише побуту чи моральних цінностей або їх відсутності, це відноситься і до ведення економічних справ. Якщо люди ніколи не стикалися з альтернативними джерелами видобутку енергії, то з  кредо жити лише сьогоденням навряд   ці особи будуть ризикувати і вкладати в невідому їм галузь великі кошти.

3) корупція в вищих ешелонах влади.

Про це постійно кажуть усі : експерти, звичайні робітники вдома на кухні і навіть самі фігуранти корупційних справ – політики. Якщо наша влада вже 20 років не може нічого зробити з кризою у вугледобувній ґалузі, хоча кожен уряд має дієву програму розв’язання цього питання, виділяє кошти, але їх більша частина успішно осідає в величезній черзі кабінетів від міністерського до директора шахти, іншими словами – кошти зникають в тенетах роздутого бюрократичного апарату.  Отже про створення на державні кошти міцної альтернативної енергетики не треба зайвий раз фантазувати.

4) відсутність міцного середнього класу.

Хтось вважатиме цей пункт зайвим, але більшість інновацій в розвинутих країнах впроваджується в економіку саме з  досвіду підприємств середнього та малого розмірів, власники яких не вкладають мільйони в впровадження геотермального устаткування чи купівлю декількох сонячних батарей. Тому їм легше змиритися з можливими збитками чи відносно великим часом окупності даного вкладення. Тому за наявності міцного середнього класу, який би сповідував сучасний погляд на розвиток власного підприємства, проблема розвитку альтернативної енергетики розв’язалася б, бо не було б потреби чекати поки прокинуться «верхи», бо «низи» самі за себе можуть піклуватися.

У світі альтернативна енергетика переживає час розквіту. Найбільше вона розвинена у  США :

1) У Каліфорнії працює потужна геліостанція Solar Energy Generating Systems, яка складається з 936384 параболічних концентраторів на площі 6.5 км2. Загальна потужність 354 МВт.; 

2) найбільша геотермальна станція «The Geysers», яка  має потужність у 1517 МВт. Розташована недалеко від Сан-Франціско;

3) найпотужніша вітрова станція Roscoe Wind Farm, яка знаходиться в Техасі. Виробляє 781.5 МВт енергії, займає 400 км2 і складається з 627 вітряних установок. Загалом штат Техас виробляє 9403 МВт енергії вітру, за ним йде Айова – 3604 МВт, Каліфорнія – 2798 МВт.

Не пасуть задніх і інші розвинені країни світу:

А) найбільша офшорна вітряна станція(офшорні станції знаходяться на водній поверхні) Thanet Wind Farm з графства Кент, Англія виробляє 300 МВт електроенергії. Вона складається з 100 установок V90(потужність однієї - 3 МВт). Цей проект коштував 1,4 млрд. доларів США.

Ненабагато поступається датська станція Horns Rev 2 з потужністю 209.3 МВт.

Б) найбільш потужна приливна станція Rance Tidal Barrage, яка знаходиться у Бретані, Франція та Sihwa Lake Tidal Power Station, яка знаходиться у Південній Кореї.

В) найпотужніша гідроелектростанція - гребля Three Gorges, Хубей(Китай). Потужність складає 22,4 ГВт(для порівняння потужність Дніпрогесу складає 1538 МВт, тобто 1,538 ГВт)

Г) найпотужніша приливна турбіна SeaGen, Ірландія. Потужність складає 1.2 МВт, а сама турбіна складається з 2 парних турбін з діаметрами лопатей  16 метрів.

Ґ) найпотужніша хвильова електростанція Agucadoura Wave Farm, Португалія. Зараз потужність 2,25 МВт, планується збільшення до 21 МВт.

Тим часом шотландська компанія Aquamarine Power за участю European Marine Energy Centre планує ввести у використання ще потужнішу станцію цього типу - Oyster Wave Energy System, загальна потужність якої складає 100 МВт.

Д) наступними йдуть одні з найбільших фотоелектричних станцій Німеччини - Finsterwalde Solar Park, Канади - Sarnia PV power plant та Італії Montalto di Castro PV power plant з відповідними потужностями 80.7 МВт, 97 МВт та 84.2 МВт відповідно.

Є) найбільша електростанція по спаленню біомаси Oy Alholmens Kraft, Пієтарсаарі(Фінляндія). Станція в якості палива використовує торф, деревину, як допоміжне паливо може використовуватися вугілля. Загальна потужність складає  365 МВт.

Перейдемо до розгляду сучасного стану альтернативної енергетики в Україні.

Наступна таблиця висвітлює погляд  Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України на розвиток та перспективи альтернативної енергетики в нашій країні.

Прогнозні показники розвитку використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії за основними напрямами освоєння, млн у. п. тон/рік

(Джерело: Енергетична стратегія України на період до 2030 року)

Тепер конкретніше про дві найбільші ґалузі альтернативної енергетики:

1) вітрова енергетика. Перша вітроенергетична станцію (ВЕС) в світі було збудована в 1931 р. в УРСР поблизу м. Севастополь, її потужність лише становила 100 кВт. В незалежній Україні цей новий вид альтернативної енергетики почав розвиватися першим – вже у 1994 році почала працювати Донузлавська ВЕС. Загалом дана ґалузь представлена 9 електростанціями загальною потужністю більше 81,9 МВт (лише 5 з них станом на  2012 рік повноцінно працюють, біля них показники потужності в МВт):

- Аджигольська ВЕС

- Асканієвська ВЕС

- Донузлавська ВЕС (18,4 МВт)

- Новоазовська ВЕС (21,8 МВт)

-  Лакська ВЕС

- Прісноводненська ВЕС

- Тарханкутська ВЕС (15,9 МВт)

- Східницька ВЕС (0,8 МВт)

- Очаківська ВЕС (25 МВт)

На всіх ВЕС працює 521 вітрова електроустановка. Найбільше фінансування даної  ґалузі було в період з 01.01.2006 р. до 01.10.2008 р. і складало  79008,80 тис. грн.

Існують конкретні проекти на майбутнє з розбудови на Кримському півострові цілого ряду більш потужних ВЕС, зокрема проект Тургенівської ВЕС, який спроектувала французька компанія «Beten ingenierie», згідно з яким вітрова електростанція повинна мати потужність більше 200 МВт, це більше ніж потужність усіх разом взятих ВЕС сьогодні. Реалізація проекту повинна обійтися державі в 405 млн. доларів без врахування інфляції.

Вітчизняна компанія «Нова-Еко» готова розпочати будівництво ще потужнішої ВЕС на східному та західному узбережжі Криму, потужність якої має складати 300 МВт.

Німецькі інвестори з компанії «WKN Windkraft Nord AG» підтвердили намір збудувати в Красноперекопському  та Джанкойському районах Криму дві ВЕС загальною потужністю 400 МВт. Вартість проекту складає 600 млн. євро.

Одночасно на півострові просувається спорудження ряду ВЕС американськими, французькими, англійськими та португальськими інвесторами, загальна потужність яких складає 5 тисяч МВт, а загальна вартість 8 млрд. євро.

В Запорізькій області компанія ТОВ "Вінд Пауер"(дочірня компанія ДТЕК) збирається побудувати Ботієвську вітряну електростанцію, загальною потужністю 200 МВт, а також Приморську та Бердянську ВЕС, обидва по 150 МВт. "Вінд Пауер" планує витратити на спорудження Ботієвської ВЕС 6,4 млн грн в 2010-2015 рр., а загалом в будівництво комплексних вітряних парків "ДТЕК Приазовський" (Запорізька обл.) І "ДТЕК Мангуш" (Донецька обл.) 1850000000 євро до 2018 року.

2) сонячна енергетика. Єдина працююча геліоустановка знаходиться у Сімферополі та використовується в неопалювальний період для забезпечення гарячою водою готелю «Спортивний», загалом її діяльність призводить до економії  400 тон у. п. на рік.

Великі СЕС(Сонячна електростанція):

А) СЕС «Родниковое» : під с. Родникове під Сімферополем знаходиться сонячна електростанція потужністю 7,5 МВт. Будівництвом даного об’єкту займалася австрійська компанія Activ Solar з запорізьких комплектуючих на основі панелей з полікристалічного кремнію.

Б) СЕС «Охотникове» : потужність 80 МВт, побудована компанією ТОВ «Оузіл Солар», а розробником австрійська компанія «Activ Solar»

В) СЕС «Перово» : це найпотужніша в світі фотоелектрична електростанція побудована австрійською компанією  «Activ Solar», її потужність сягає 100 МВт(до цього найпотужнішою була канадська Sarnia PV power plant з 97,5 МВт). Електростанція складається з 440 000 кристалічних сонячних фотоелектричних модулів та займає понад 200 гектарів площі.

 Також планується завершення будівництва державою першої дослідно-промислової геліостанції в районі с.Щолкіно.

Хочу звернути увагу на те, що всі три СЕС належать австрійській компанії «Activ Solar». Не Українській державі, не місцевій громаді, не українському приватному підприємцю чи вітчизняній компанії, а саме іноземній. Тому більшість прибутків від найбільших СЕС України надходить в економіку Австрії, а в Україні ж  лишаються лише податки та виплачена робітникам зарплатня.

У читачів може скластися враження , що альтернативна енергетика України бурхливо розвивається, але якщо порівнювати наші досягнення та перспективи з розвиненими країнами, то ми побачимо величезну прірву. Взяти хоча б Німеччину, де річний рівень вироблення електроенергії лише з сонячних батарей сягає 25 тисяч мегават(МВт), це є еквівалентиним роботі 18 атомних енергоблоків. Нагадаю шановним читачам, що в Україні всього працює 15 енергоблоків, які виробляють близько 47 % електроенергії, тобто лише за рахунок сонячної енергії можливо відмовитися від небезпечної за видобуванням та дорожчої за вартістю атомної електроенергії. Загалом сонячні батареї в Німеччині виробляють лише 20 % від загальної кількості відновлювальної енергії, шляхом нескладних розрахунків можемо підрахувати, що загальний обсяг виробленої електроенергії в альтернативній енергетиці складає 125 тисяч мегават(МВт). Порівняймо це з обсягом електроенергії виробленої в альтернативній енергетиці України - 450 МВт, з них 200 МВт це сонячна енергія, 117,5 МВт - гідроенергія, 104 МВт - малі гідроелектростанції, 68 МВт - об'єкти теплової генерації на біомасі.

То ж Україні треба зробити величезні зусилля, щоб підняти альтернативну енергетику, але як ми з вами побачили її розвиток може дуже зміцнити економічну незалежність країни.  Але ж наш уряд робить все навпаки, за даними Міненерго з січня 2010 до вересня 2011 частка альтернативної енергетики в загальному обсязі виробленої електроенергетики знизилася з 2,4% до 1,4 %. Більше того  голова Держенергоефективності Микола Пашкевич обіцяв, що за 2011 рік будуть збільшенні обсяги вироблення альтернативної енергії на 28 %( до 340 кВт год). Як завжди обіцянки і реальні справи у наших господарників розійшлися.

Для наочного уявлення щодо ефективності державної політики у даній сфері варто знову співставити показники нашої держави та Німеччини, тепер у сфері вітроенергетики: за 2010 рік в Німеччині було встановлено більше вітряних установок ніж їх загальна кількість в Україні(521 установка усього проти більш ніж 700 встановлених за рік в Німеччині). За останній рік за даними Національного агентства з енергозбереження та енергоефективності України в відновлювальну енергетику було вкладено більше 400 млн. євро, а тепер порівняймо це з вкладенням Німеччини за той же рік більше 200 млрд. євро (263 млрд. дол.) , це 8 % від ВВП станом на 2011 рік(в нашій країні навіть по витратам на армію частка ВВП нижча).

За 8 років уряд ФРН збирається збільшити частку відновлювальної енергії до однієї третини в загальному обсягу виробленої електроенергії. З такими інвестиціями дійсно це є реальним.

Тепер повернемося до прогнозів нашого уряду : до 2015 року частка відновлювальної енергії в Україні повинна досягти не менше 10 % від загального енергобалансу, до 2020 – 20 % і  2030 – вийти на 30 %. З такими темпами розвитку та вливання інвестицій в дану галузь ці прогнози так і залишаться на рівні фантазій окремих урядовців.

Якщо в нашій країні ставиться питання про створення(!) більш-менш серйозної альтернативної енергетики, то в Німеччині вже вирішують проблеми із збереженням і транспортуванням в сусідні країни перевидобутку відновлювальної  електроенергії. Перше планується вирішувати шляхом збільшення кількості  електронакопичувачів, а саме гідроакумуляторів, використання яких сьогодні вважається в Німеччині найбільш раціональним, до 2025 року їх кількість планують збільшити вдвічі. Щодо другої проблеми, то планується  будування великих автострад з північних регіонів країни в південні та з Німеччини в сусідні країни.

Але нам ці проблеми в найближчі 10 років не загрожують.

Постає питання : «Чому Німеччини будучи ще в 90-х лідером серед виробництва атомної енергії всього за 20 років перетворилася на флагмана альтернативної енергетики?»

Відповідь криється у досконалому «зеленому» законодавстві. Щоб не вдаватися глибоко в нюанси німецького права можна виокремити головну тезу – в Німеччині стало вигідно бути виробником  відтворювальної енергії. Це стосується в першу чергу навіть не компанії чи фірми, а звичайні домогосподарства, які масово на власних дахах, або земельних ділянках(якщо родина мешкає за містом) встановлювали різні енергозберігаючі пристрої : сонячні фотоелементи, вітряні установки, геотермальні установки, установки по спаленню біомаси тощо. Німецьке законодавство гарантує звичайним громадянам право продавати державі зайву електроенергію по підвищеній ціні 20 років, а також гарантує дотації підприємствам, які споживають «зелену» енергію. Лише від продажу  одного кіловату в загальну електромережу звичайна німецька родина отримує 24 центи. Пік дотаційної політики сягнув в минулому році, коли сума дотацій закладених в бюджети, під час існування «зеленого» закону, сягнула 100 млрд. євро. Зрозуміло, що зараз уряд згортає таку щедру дотаційну політики примушуючи в першу чергу компанії і приватні фірми до конкурентних відносин, а не банальному сидінні на шиї у держави. Не всі компанії з цим можуть впоратися – за останні місяці в Німеччині заявили про своє банкрутство  6 компаній, які спеціалізувалися на виробництві сонячних батарей та фотоелементів.

Але головний сенс в тому, що люди самі забажали розвивати переважно власними силами альтернативну енергетику, хоч і з тимчасовою допомогою держави.

В Україні «зелене» законодавство є на стадії пошуку істини. Зокрема 2 жовтня 2011 року Президент України не підписав новий закон «Про електроенергетику», який би суттєво поліпшив становище альтернативної енергетики в Україні.  В сьогоденному законі  є такі прогалини як  недостатня підтримка біогазового виробництва, якщо з сонячною та вітровою енергіями законодавство йде в руслі загальноєвропейських тенденцій, то з біогазом виникають складнощі, які за думкою експертів пов’язані з побоюванням бізнес-еліти, яка має великі прибутки з продажу і видобутку природного газу, що біогаз може стати конкурентоздатним та похитнути їх газовий бізнес. Ще один приклад злиття політикуму та бізнесу та їх абсолютна незацікавленість загальнодержавними пріоритетами. 

Також ще однією перепоною є нова норма «зеленого тарифу», яка увійде в дію з 1 січня 2013  року : щоб отримати «зелений тариф» в будівництві об’єктів відновлювальної енергетики частка сировини українського виробництва у витратах не повинна бути нижчою за 30 %, а з 1 січня 2014 року – 40 %. З першого погляду все добре, заходи мають протекціоністський характер, але якщо подивитися глибше, то в Україні немає достатньої кількості спеціалізованих підприємств, щоб забезпечити кількісно і головне якісно матеріалами розбудову української альтернативної енергетики. Але в уряді це мало кого цікавить, в нашій країні вже звикли приймати напівміри та впроваджувати напіврішення, так вийшло і в цей раз. В результаті з нашого ринку піде більша частина іноземних інвесторів і нам знову треба буде вірити у прозріння бізнес-еліти, яка родом з без відновлювального енергетичного минулого. Хоча певні тенденції до зрушення в цьому плані є, бо дочірня компанія СКМ(яка належить Ахметову) – ТДЕК почала будівництво вітряних парків на Донбасі та Запоріжжі. Залишається сподіватися, що пан Ахметов вирішить побудувати ще й ряд спеціалізованих  підприємств по виробленню будівельних матеріалів для відновлювальної енергетики.

Але є інший вихід – не чекати поки нерадянська еліта відчує дух прогресу, а змінити цю еліту на людей, котрі дійсно знають, що треба для розвитку України в ногу з часом.

Що конкретно потрібно для розквіту відновлювальної економіки в Україні :

1) Зміна сучасної політичної еліти, на еліту соціал-націоналістичного суспільства, яка б стимулювала зріст альтернативної енергетики прийняттям відповідних нормативних актів у відповідності до економічних процесів та наукових тенденцій в Україні та світі в цілому;

2) Впровадження закону «Про електроенергетику», який би дав як можливість так і бажання населенню до впровадження альтернативної енергетики у власний бізнес та життя;

3) Реформа освіти, яка б дозволила підготовлювати спеціалістів в даній ґалузі енергетики;

4) Проведення соціальної реклами для ознайомлення населення з альтернативною енергетикою, проведення роз’яснювальної роботи(семінари, лекції тощо) з використання її засобів у домогосподарстві;

5) Запрошення на перших порах іноземних спеціалістів для залучення міжнародного досвіду у побудові міцної «зеленої» енергетики;

6) Реструктуризація енергетичної ґалузі у зв’язку з потребами часу

7) Активна участь держави у розбудові та функціонуванні відновлювальної енергетики та недопущення її концентрації в великих обсягах в руках іноземних фірм  чи транснаціональних корпорацій

8) Допомога середньому та малому бізнесу у опановуванні нових технологій.

Виконання цієї програми під силу лише Соціал-Nаціональній Асамблеї, яка акумулює навколо себе патріотичних  інтелектуалів і професіоналів з усіх регіонів України та може дати нашій Батьківщині нове життя, побудувати державний лад, заснований на соціальній справедливості та індивідуальній відповідальності представників владної еліти за прогресивний розвиток Української Nації в усіх проявах її життя, в тому числі і економічному.

Данило Коваль